ЗАЧЕКА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех. і неперех. Чекаючи, діждатися кого-, чого-небудь. Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний (Коцюб., І, 1955, 468); Тут зачекаю вечора (Ле, Ю. Кудря, 1956, 14).

2. неперех., з чим. Не поспішати робити що-небудь. Нестримна Женя і слухати не хотіла, коли позавчора Тамара почала її умовляти зачекати з небезпечною подорожжю до лінії фронту (Хижняк, Тамара, 1959, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 402.