ЗАЧА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ЗАЧАДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док.

1. тільки док., неперех. Почати чадити, пускати дим, чад, кіптяву. Остап розплющив очі. Це так врадувало стару циганку, що вона забелькотала щось жваво, сильно зачадила з люльки й радісно потріпала Соломію по плечах (Коцюб., І, 1955, 370); Поет набив собі люльку тютюном і зачадив (Досв., Вибр., 1959, 220); Сивий дід перестав підтягати гнота, і каганець зачадив їдким димом (Ле, Наливайко, 1957, 232).

2. перех. Наповнювати чадом, димом; вкривати кіптявою. — В Горобцівці оті вороги зачадили, здається, саме повітря. В мене аж голова заморочилась од того чаду (Н.-Лев., IV, 1956, 181); // Отруювати чадом, димом.

* Образно. Те, що гнало її сина від зиску до зиску, не було вже професія. Це був злий вогонь, який, перетворюючи на купу попелища буття інших, зачаджував димом і його самого (Вільде, Сестри.., 1958, 359).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 400.