ЗАХИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. також чим. Почати хитати, нахиляючи в різні боки або надаючи коливального руху. Од Чорногори махнув крилом вітер і захитав дерева (Коцюб., II, 1955, 340); Суворо оглянув [Григор] забризкану грязючкою коняку, журливо захитав головою (Тют., Вир, 1964, 100); // безос. Човен захитало, і він затанцював на мертвих хвилях (Смолич, І, 1958, 78).

2. Гойдаючи кого-небудь, довести до хворобливого стану; закачати. Декого на пароплаві хвилі захитали (Мур., Бук. повість, 1959, 49); // безос.— Щоб я поїхала на човні, та ще під вітрилами? — Алла Михайлівна замахала руками,— ні за що в світі! Мене захитає зараз (Л. Укр., III, 1952, 610).

3. перен. Зробити що-небудь нестійким, неміцним; похитнути, ослабити. Ні заслання, ні каторга Сибіру, ні царські підступи, ні каземати тюрми варшавської — ніщо ту віру його [Ф. Е. Дзержинського] було не в силі захитати! (Тич., І, 1957, 207); Чеський революційний рух на початку XV ст. захитав підвалини феодальної системи не лише в своїй країні, а й в усій феодальній Європі (Іст. укр. літ.. І, 1954, 236); Не було і немає на світі такої сили, що могла б захитати загартовану в боях дружбу народів Країни Рад (Рад. Укр., 1.I 1954, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 379.