ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, юється, недок., ЗАТЬМА́РИТИСЯ, иться, док.

1. Ставати темним або невидним; затемнюватися. Сонце затьмарилось від диму (Панч, II, 1956, 312); // Ставати невиразним, неясним, нечітким. Не втрималась стара: повіки затремтіли в неї і сльози виступили в очах. Проте й крізь сльози не затьмарилась їхня небачено-прозора синь (Головко, II, 1957, 182).

2. перен. Ставати менш помітним, значним, виразним. Казка. І казкові люди ходили по вулицях: красиві, гарно одягнені. І раптом ця казка затьмарюється (Минко, Намасте.., 1957, 14); Ніколи не затьмаряться подвиги радянських юнаків і дівчат у Великій Вітчизняній війні, вічно житимуть у наших серцях герої (Рад. Укр., 28.XII 1946, 4).

3. перен. Втрачати ясність, гостроту (про розум, свідомість, зір і т. ін.). Нове почуття обгортає Корольова, і відчуває він, як гострішає його злість, як затьмарюється ревнощами розум (Шиян, Магістраль, 1934, 5); — Не розумів. Від люті все затьмарилось,— наче виправдовувався Шульга (Рибак, Зброя… 1943, 210).

4. перен. Ставати сумним, похмурим, зажуреним; засмучуватися (про обличчя, очі і т. ін.). Свіже, з ямкою на щоці, лице затьмарилось (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 39); Ясний погляд його затьмарився, між бровами лягла глибока і жорстка складка (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 672); // Ставати безрадісним, тяжким. Хай живе вона в злагоді та любові з її Сашком і хай не затьмаряться їм їхні літа (А.-Дав., За ширмою, 1963, 232).

5. тільки недок. Пас. до затьма́рювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 372.