ЗАТЬМА́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до затьма́рити. І все мені видяться димом затьмарені далі, вітри одчайдушні і в полі завії зухвалі (Голов., Поезії, 1955, 145); Рис для обох колгоспів поки що був тільки спробою, експериментом. Маленькі його плантаційки скромно тулилися попід плавнями, затьмарені потужними золотими масивами пшениць (Гончар, І, 1954, 480); Нічим не затьмарений ясний розум, гостра допитлива думка допомагала їй схопити найголовніше (Донч., V, 1957, 332); Він давно хотів признатися Насті у всьому, що почував, ..але кожного разу, коли доводилося зустрічатися з її тихими, трошечки затьмареними смутком очима, вся його відвага пропадала (Речм., Весн. грози, 1961, 135).

2. у знач. прикм. Який затьмарився, став темним. Коні круто описали дугу, і жерло гармати, здригнувшись, туго вперлося в затьмарений захід (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 196); // Неяскравий, пригаслий. За морем сонце осіда Затьмарене, руде (Нагн., Вибр., 1950, 122).

3. у знач. прикм., перен. Який втратив ясність, гостроту (про розум, свідомість, зір і т. ін.). Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений (Ю. Янов., II, 1958, 54); До кімнати вбіг Андрій. Оглянув усіх затьмареним поглядом (Дмит., Наречена, 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 371.