Про УКРЛІТ.ORG

затинати

ЗАТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАТНУ́ТИ і ЗАТЯ́ТИ, тну́, тне́ш, док.

1. перех. і без додатка. Ударяти з силою чим-небудь гострим, звичайно встромляючи в щось або рубаючи. Затинає [Омелян] сокиру в колодку і підходить до них [селян] (Фр., IX, 1952, 156); Чіпкими вузлуватими пальцями стискав [Василь] топорище.. і затинав в корінь (Чендей, Вітер.., 1958, 217); // Дуже бити кого-небудь. По три пучки тернини, По чотири червоної таволги У руку набирали [турки], ..Потричі в однім місці бідного невольника затинали (Укр.. думи.., 1955, 13); Щосили він затяв коня по хребті пужалном (Досв., Вибр., 1959, 64).

Затя́ти карб — зробити чим-небудь гострим зарубку, мітку. Деркач винайшов палицю Мотя Крума і затяв на ній новий карб (Фр., V, 1951, 312).

2. перех. і неперех., розм. Завзято, з запалом робити, виконувати що-небудь. Дітвора затинає так часом і сухий шматок, наче солодкий медяник (Мирний, III, 1954, 35); На вигоні дівчата затинають веснянки, аж округи луна іде (Греб., V, 1957, 320); // Починати робити, виконувати що-небудь (звичайно, співати, грати і т. ін.). [Гавкун:] Як тільки немає про що балакати, так зараз і нехай затинають якої веселої (Сам., II, 1958, 107); Він почав хилитатись по дорозі, затинаючи п’яної пісні (Вас., II, 1959, 11); Ми маленькі Дударики.. Ми подмемо У дуду І затнемо: Ду-ду-ду (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 22).

3. перен., перех. Покривати, затягувати що-небудь чимсь. В садку вітрець уже шепоче, Зоря край неба затина (Манж., Тв., 1955, 133); З заходу прийшли германці й гайдамаки і золоті лани затяли, мов свинцем (Сос., І, 1957, 293).

Дух (ди́хання і т. ін.) затну́ло (затяло́), безос. —про стиснення в грудях, горлі, яке утруднює, перериває на якийсь час дихання. — Ти, слухай, — каже він якось глухо, мов йому що зітхання затнуло (Мирний, IV, 1955, 232); Йому затяло дух, і він щосили боровся з цим непояснимим для нього жахним чуттям (Досв., Вибр., 1959, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 347.

вгору