ЗАТВЕРДІ́ЛИЙ, ЗАТВЕ́РДЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до затверді́ти, затве́рднути. Затверділі за літо листки крешуть, мов шаблі об панцир, — і шум їхній гострий, тривожний (Сенч., На Бат. горі, 1960, 55); Сліпуче сонце відбивалося на снігу, затверділому від морозу (Ткач, Плем’я.., 1961, 6).

2. у знач. прикм. Твердий. Оленчук нагодував офіцера із власного вузлика, поділившись із ним домашніми затверділими маторжениками (Гончар, II, 1959, 37); // Зашкарублий. І з затвердлих душ спаде кора, розтане під жаром любові (У. Кравч., Вибр., 1958, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 343.