ЗАТА́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАТАЇ́ТИСЯ, аю́ся, аї́шся, док.

1. Влаштовуватися де-небудь так, щоб інші не могли бачити, знайти; ховатися. Коли ми з Мате вибирались на полювання, Володька або Юрко затаювались десь поблизу і, тільки шубовсне в воду підстрелена качка, стрімголов плигали в річку (Смолич, VI, 1959, 39); Кремезна постать вилізла з лопухів, перебрела греблю, затаїлась за вербою (Ю. Янов., І, 1958, 58); // Переставати рухатися, намагаючись бути непомітним; завмирати. Бармаш підповзає і затаюється (Коз., Гарячі руки, 1960, 206); Від несподіванки я впав, мов підстрелений, і затаївся на місці, щомиті чекаючи пострілу в потилицю (Ю. Янов., II, 1954, 30); // перен. Знаходячись де-небудь, не виявлятися; критися. Все зле і гидке, що затаюється в чоловічій душі на самому дні, спливло наверх, знялося (Мирний, III, 1954, 100); Мрія у мене здавна Затаїлась завітна (Криж., Срібне весілля, 1957, 287); Ніхто, крім вартових [стада], не скаже тюленям, що в пострілах затаїлася небезпека (Трубл., І, 1955, 146).

2. Приховувати в собі, не виявляючи перед іншими. Не було в мене нічого такого, з чим би я затаїлася перед своєю Мартою (Мирний, IV, 1955, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 343.