ЗАСТІ́ЛЬНИЙ, ЗАСТО́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який міститься, розташований позаду стола. Десь опівночі у застільну віконницю шкрябнуло, і Жежеря, багатозначно прошепотівши: «Він!», почовгав у сіни відмикати двері (Речм., Весн. грози, 1961, 295); Навстіж відчинила [дівчина] застільне вікно (Вирган, В розп. літа, 1959, 277).

2. Який відбувається за столом під час їди. Микошенька вслухається у безладні застільні розмови (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 145); [Гільда:] Слухати застольні ваші співи Я встигну ще сьогодні… (Коч., І, 1956, 452); // у знач. ім. засті́льна, засто́льна, ної, ж. Пісня під час урочистого обіду, вечері і т. ін. Хор заспівав колгоспну застільну (Минко, Вибр., 1952, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 331.