ЗАСТОРО́ГА, и ж., рідко. Те саме, що застере́ження 2. І знову життя однієї дитини закривалося мрякою безмірного віддалення, де губилися всякі застороги й голос матері (Кобр., Вибр., 1954, 13); Тривожна засторога вчителя мимоволі торкнулася душі кожного, всі одразу помітили, що могила підозріло порита якимись ровами (Гончар, Тронка, 1963, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 332.