ЗАПРО́СИНИ, син, мн. Прохання прийти куди-небудь, зробити що-небудь або взяти участь у чомусь. Писарша глянула Ваті в очі і неначе прочитала в їх, в ласкавому солоденькому ввічливому погляді, причину ласкавих запросин на чай і ласкавого панькання коло себе (Н.-Лев., IV, 1956, 58); Отримала я через тьотю Елю запросини їхати з Садовським в Крим, але запросин прийняти не могла (Л. Укр., V, 1956, 245); Він вийшов, не слухаючи її запросин, щоби навідався до неї завтра (Март., Тв., 1954, 350); З Данилом на запросини, по музики та по самогонку викликався йти, звичайно, Харитон (Смолич, Мир.., 1958, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 281.