ЗАПЛІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПЛІШИ́ТИ, ішу́, іши́ш, док., перех. Забиваючи заплішку, укріплювати що-небудь. Йшлося до жнив, клепали коси, вистругували до грабель і грабок зубці, тесали, заплішували, підпилювали, гострили (Іщук, Вербівчани, 1961, 5); Запліши щабель у драбині, а то хитається (Сл. Гр.); // Міцно, як заплішку, забивати що-небудь кудись. Тимофій забиває і заплішує кілочки в кроковку (Стельмах, II, 1962, 35).
◊ Запліши́ти собі́ в го́лову — те саме, що Вби́ти собі́ в го́лову (див. вбива́ти1). [Супоня:] Мужик заплішив собі в голову, що земля повинна належать йому одному, і шабаш!.. (Крон., IV, 1959, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 265.