ЗАПЕВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ЗАПЕ́ВНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАПЕВНИТИ, пю, ниш, док., перех.

1. кого або із спол. що. Переконувати кого-небудь у чомусь, авторитетно твердити щось. Надаремно Тихович запевняв Маріору, що філоксера не вадить людям, а тільки виноградові — молодиця не слухала (Коцюб., І, 1955, 217); Всі запевняли, що з усіх боків у Богуславі буде мені краще (Вас., Незібр. тв., 1941, 185); Минув і день, і другий, і третій, а мати не тільки не вставала з постелі, як заповнювала Войцехова, але, навпаки, її стан погіршувався щораз більше (Фр., VI, 1951, 166); — Танки будуть, — сухо запевнив полковник. — Були б екіпажі (Гончар, Таврія.., 1957, 649); // Відповідально заявляти про свій намір щось виконати, здійснити. [Самосад:] Тепер діло тільки за нами.. Бажаю вам здоров’я, сили і запевняю авторитетно, як знайомого, друга, секретаря, що тракторист Самосад не підвів у війну, не підведе і тепер (Корн., II, 1955, 347); Беручи соціалістичні зобов’язання, трудящі тим самим запевняють партію і народ в тому, що вони готові добиватись вищих, ніж планові, показників у комуністичному будівництві (Ком. Укр., 5, 1961, 3).

2. кому що, діал. Забезпечувати, гарантувати. Конституція.. (теоретично) запевняє кожному австрійському народові право національного розвитку (Л. Укр., V, 1956, 36); От лиш для неї (доньки) ще б хотів я жити, їй, сироті, ще долю запевнить! (Фр., XIII, 1954, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 249.