ЗА́ПАХ, у, ч. Властивість предметів, речовин діяти на органи нюху. Вчора привезли для мене з Неаполя керосинову грубку, дуже гарну, без запаху (Коцюб., III, 1956, 408); При обробці препаратом [стробаном] найніжніших тканин він не залишає на них ніяких слідів і воднораз має приємний запах, що нагадує запах ялини (Наука.., 1, 1957, 28); Який це дурень сказав, що гроші без запаху? Гроші мають, стверджує Катерина, своєрідний, непідмінний запах (Вільде, Сестри.., 1958, 102); // Те, що сприймається органами нюху. Свіжість трави манила, здалека, а медовий запах квітів наповнював повітря (Кобр., Вибр., 1954, 156); В дзоті стояв їдкий запах порохового диму (Кучер, Чорноморці, 1956, 389); Звідусіль тягне вогкістю, терпким запахом прілого листя (Гончар, II, 1959, 145); * Образно. Не знаю, чи воно [оповідання ] вдалося мені, але коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений (Коцюб., III, 1956, 402).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 247.