ЗАПА́МОРОЧЕННЯ, я, с. Стан за знач. запа́морочити і запа́морочитися. Вутанька ще в якомусь гнітючому палаючому запамороченні приклала руку до лоба: що це за пісня така знайома? (Гончар, II, 1959, 173); Страшне то почуття, коли ти падаєш від голодного запаморочення (Збан., Єдина, 1959, 257).

До запа́морочення — такою мірою, що людина втрачає владу над собою; дуже, надзвичайно сильно. За стіною — дріт, вівчарки, до запаморочення ненависний, огидний гармидер (Коз., Гарячі руки, 1960, 41); Запа́морочення від у́спіхів — втрата правильного розуміння і оцінки чого-небудь внаслідок впливу досягнутих успіхів. Ленін, закликаючи партію до самокритики, застерігав проти зазнайства, запаморочення від успіхів ’ (Біогр. Леніна, 1955, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 243.