ЗАПА́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до запа́сти1 1-6. Уявилась батьківська, запала від часу могила (Збан., Єдина, 1959, 43); // у знач. прикм. Мажуга підіймає руку,.. стискає кулак і викидає з запалих грудей, наче з безодні: — Бастувать будем (Коцюб., II, 1955, 53); На чільному місці сидить дід Лука, весь висхлий, з сивою аж пожовклою бородою, із запалими очима, як у святого на образі в церкві (Багмут, Опов., 1959, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 241.