ЗАПАВУТИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до запавути́нити; // у знач. прикм. Під запавутиненим ліхтарем стояла напружена тиша (Панч, І, 1956, 56); З присішків над током понахилялись трудові селянські боги в запавутинених рамках (Мушк., Чорний хліб, 1960, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 238.