ЗАМІША́ННЯ, я, с.

1. Стан збентеження, зніяковілості. Замішання її минуло, і боязкості вже не було (Вовчок, Вибр., 1937, 102); Угорець поклав свою елегантну паличку, погладив борідку і, намагаючись приховати замішання, бадьоро взявся за сокиру (Гончар, III, 1959, 226); Я сміюся до неї, вона в замішанні всміхається до мене (Сміл., Сад, 1952, 67).

2. Загальна розгубленість, раптове безладдя; сум’яття. Скориставшись з хвилинного ворожого замішання, Дубровін викотив батарею на відкриту позицію (Довж., І, 1958, 286); В салоні коротке замішання перейшло в жваву розмову про надзвичайну розчуленість Бальзака (Рибак, Помилка.., 1956, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 214.