ЗАМОРДО́ВАНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до замордува́ти1. Ми далі до схилку, ближче — аж то лежать люди… неживі… замордовані (Вовчок, VI, 1956, 310); Ненависть панства [до українського народу], під’юджуваного єзуїтами, була безмежною. Забитих і люто замордованих було стільки, що збезлюдніли, цілі області (Довж., III, 1960, 78); Замордований такою роботою, вийдеш з кошари і аж водить тебе… (Гончар, Тронка, 1963, 58); Іноді він, усім на диво, купував запаршивілі, замордовані хабетш, водив їх на сиві од роси ранкові і вечірні трави, натирав якимись брунатними наварами зілля.., і коні ставали зміями (Стельмах, Хліб.., 1959, 73); // у знач ім. замордо́вані, них, мн. Ті, хто були замучені на смерть, загинули від катувань. Орлюк оглянув своїх гостей, руїни навколо й величну далечінь Задніпров’я. — Так! Мені дуже жаль! Жаль мені вбитих, замордованих, жаль кожної вдови, сироти, жаль кожну хатину, кожну потолочену ниву, кожне зруйноване місто (Довж., І, 1958, 345); // замордо́вано, безос. присудк. сл. Наприкінці осені 1919 року в київській контррозвідці «добровольчої армії» генерала Денікіна замордовано юного комунара-поета Василя Чумака (Еллан, II, 1958, 103).
ЗАМОРДО́ВАНИЙ2, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до замордува́ти2. Вводити коня потрібно замордованим поводом або загнузданим і з опущеною головою, щоб він не вдарився об перекладину над дверима вагона (Конярство, 1957, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 219 - 220.