ЗАМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ЗАМИ́СЛЮВАТИ, юю юєш, недок., ЗАМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док.

1. перех., з інфін. і без додатка. Вирішувати що-небудь зробити, обдумуючи план дій; задумувати щось. Замислив я схитрувати вередуху (Вовчок, VI, 1956, 312); В цьому році він замислив застосувати яровизацію ранніх сортів картоплі (Грим., Незакінч. роман, 1962, 34); Над грою озера, у лузі, У срібло кинувши вудки, Для вас я, білоруські друзі, Замислив тихі ці рядки (Рильський, III, 1961, 273); // Виношувати таємні, підступні плани, спрямовані проти кого-, чого-небудь. [Храпко:] З своїм батьком замишляєте проти мене, та ще й в мій двір ходиш? Вон! щоб твоя нога не була тута! (Мирний, V, 1955, 158); Заздрість гадюкою в серце вповзає, І він замишляє діло недобре (Коцюб., І, 1955, 427); — Мені лячно, гер гауптман. Ніж будь-коли ясніше бачу я, куди нас замислюють штовхнути наші нові друзі (Рибак, Час.., 1960, 23); Телемах же, з подвір’я прямуючи, бистрим Кроком пішов, женихам лиховісну замисливши згубу (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 290).

2. тільки недок., неперех., заст. Верховодити кимось, розпоряджатися чим-небудь. Порадь мене, гаю, яку милу брати! Узяв би багату — не схоче робити; Узяв би розумну — буде замишляти (Чуб., V, 1874, 495); Сам одягсь ошатно, одягнені діти, Слава богу, єсть що і жінці надіти, Мається й сусідів чим пошанувати, Та й у господарстві єсть чим замишляти (Манж., Тв., 1955, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 209.