ЗАЛЯЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док.

1. Почати лящати, швидко говорити високим різким голосом; заверещати. — Ти знаєш, де корови? — пита [господиня] знову. — Не знаю, — прогугнявила Солоха. — Не знаєш? — залящала міщанка. — роздобула чорта на свою шию!.. (Мирний, І, 1954, 65); Халимониха вдарила руками об поли й несподівано залящала: — Ой людочки, рятуйте! (Панч, II, 1956, 151); // Дуже голосно, дзвінко заспівати. Хлопці нашепталися між собою і стали одкашлю-ватись. Марченко вскочив у середину, махнув головою, і всі в один голос залящали (Вас., І, 1959, 103); // Заспівати, видаючи специфічні звуки, лящання (про птахів). Несподівано залящав соловей, немов привітати хотів дівчину (Горд., Сильніше смерті, 1946, 51); // Дзвінко загавкати. — Гав-гав-гав! — залящало десь поблизу Герасимове сторожове щеня (Вас., І, 1959, 222); // Почати утворювати різкі, пронизливі звуки (про предмети). Розітнувся другий вибух — танк залящав, заторохкотів усім своїм залізом, сіпнувся і став (Смолич, Світанок.., 1953, 606); Важкий град куль із кулемета залящав навкруги очеретів (Ле, Ю. Кудря, 1956, 159); В передпокої залящав дзвоник (Головко, II, 1957, 566).

2. Різко, пронизливо залунати (про звуки, схожі на лящання). З прочинених дверей залящав голос худенького дівчати (Дмит., Наречена, 1959, 221); Свист залящав перед самим його носом — і в дверях княжої їдальні з’явився отаман опришків, грізний Довбуш… (Гжицький, Опришки, 1962, 48); // безос. Військо крикнуло, аж в лісі залящало, аж луна пішла горами (Н.-Лев., IV, 1956, 33).

◊ Аж у ву́хах залящи́ть (заляща́ло), безос. — про неприємне відчуття у вухах від пронизливого, верескливого крику і т. ін. Свисне [Денис], що аж у вухах залящить (Кв.-Осн., II, 1956, 30); Як сполохані гуси, кинулися вони [панянки] врозтіч і заверещали так, що аж у вухах залящало (Іщук, Вербівчани, 1961, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 199.