Про УКРЛІТ.ORG

залягати

ЗАЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЛЯГТИ́, я́жу, я́жеш; мин. ч. залі́г, лягла́, ло́; наказ. сп. заля́ж; док.

1. неперех. Лягати надовго або з якою-небудь метою. Восени залягає риба в ковбанях, Щоб немудрі якісь бачити сни… (Рильський, II, 1960, 159); Семен з досади заліг і не йшов ні до якої роботи (Л. Укр., III, 1952, 638); Все це було дуже образливо, і Юра досхочу поплакав у закутку за канапою, коли батько, пообідавши, заліг спати (Смолич, II, 1958, 17); * Образно. Смуток заліг у хаті, виглядає з усіх закутків (Ткач, Жди.., 1959, 70); // Лягаючи, ховатися в укритті або розташовуватися де-небудь у засаді. Під час революції вона билась там [На Кавказі] з військом. Залягала в горах, робила трудні переходи, невтомима, як найкращий юнак (Коцюб., II, 1955, 295); Сніжна хуртовина розгулялась по всьому, здавалось, світу. Все живе залягло, заховалося в землю, в лігва, в житла (Довж., І, 1958, 311); Артем одвів своїх бійців кроків за півсотню від залишених саней і наказав залягти впоперек шосе. Отут він і вирішив прийняти бій (Головко, II, 1957, 569); Василько таємниче заліг у бур’янах. Те ж саме зробили й інші хлопці (Панч, II, 1956, 143); // тільки док. Злягти (про хвору людину). Як дуже залягла [бабуся], дак усе було пучкою показує на рот, води щоб давали.. А мову одібрало (Барв., Опов.., 1902, 508).

2. неперех. З’являтися, скупчуватися де-небудь у великій кількості. Над обрієм залягали хмари (Мик., II, 1957, 99); Понад містом, понад раннім Залягли тумани білі (Мас., Сорок.., 1957, 22); Потім вечір кине довгі тіні І роса під сливами заляже (Воронько, Драгі.., 1959, 65); // перех. Покривати, заповнювати собою що-небудь. Підіймається туман, залягає глибину сцени (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 359); — Ой, що ж мені по худобі, що худоба двір заляже? Поганая дружинонька молодому світ зав’яже! (Укр.. лір. пісні, 1958, 202); Вулицю залягла густа купа народу (Фр., VII, 1951, 436).

3. тільки недок., неперех., геол. Розміщуватися в земній корі (про породи, корисні копалини і т. ін.). Руда залягала неглибоко, на дві-три лопати від поверхні (Тулуб, Людолови, II, 1957, 314); Майже поруч із сіллю залягає друга досить цінна сировина — сірка (Цюпа, Україна.., 1960, 90).

4. неперех. Утворюватися, виникати (про зморшки, заглибини і т. ін.). Аркадій замислився. Глибока зморшка залягла у нього між бровами (Коп., Земля.., 1957, 13); Вона спокійно глянула на них великими чорними очима, під якими залягли синюваті підківки (Жур., Звич. турботи, 1960, 172); * Образно. І йому, і Русевичу здавалось, що залягла між ними глибоченна прірва (Шовк., Інженери, 1956, 309).

5. неперех. Знаходитися де-небудь, займаючи якийсь простір; простягатися. Але що то там біліє по узгір’ю темно-синім? Чи сніги то залягають? Чи то хмари притаїлись? (Л. Укр., І, 1951, 396); Хома Хаєцький.. терпляче вдивлявся в кущуваті зарості, що залягали ліворуч попід висотою (Гончар, III, 1959, 116); Обабіч дороги залягли пасовиська (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 16).

6. неперех., рідко. Наставати. У вагоні залягає, як ворог в окопах, моторошна тиша (Кол., На фронті.., 1959, 31); У хаті залягли вже густі сутінки (Гжицький, Опришки, 1962, 92); Вечір уже давно заліг за вікнами сталеливарного цеху, синій, зоряний (Собко, Біле полум’я, 1952, 219); // перех. Повністю охоплювати, оповивати. Вже й нічка настала, засяяли зорі, І темрява бір залягала (Л. Укр., І, 1951, 346).

7. неперех., перен. Міцно вкорінюватися, западати глибоко в душу, серце і т. ін. (про почуття, думки і т. ін.). Метушаться села, ..залягає в душах якась глуха ненависть [до панів] (Фр., VIII, 1952, 7); В серце [Прохора] залягла журба (Мик., II, 1957, 77); Згас, потьмарився блиск маминих очей, і на дні їх, здається, назавжди, заліг смуток (Коз., Сальвія, 1959, 8); Видно, якась нерозв’язна дума залягла важким тягарем у його голові, бо на високому чолі не по літах глибокі пролягли зморшки (Збан., Сеспель, 1961, 49).

8. неперех., перен. Припинятися, затихати (про вітер). Зовсім залягає вдалині вітер, ніби й не було його (Ю. Янов., II, 1958, 50); Надвечір залягли за горами вітри (Чорн., Визвол. земля, 1959, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 197.

вгору