ЗАЛЕБЕДІТИ, джу́, ди́ш, док., діал.

1. Залепетати. Чи Магда пам’ятала! Вона припала враз до Лени й залебеділа гаряче (Тудор, Народження, 1941, 96); * Образно. Не Дніпра залебеділи гори-хвилі Попід горами, в імлі, То слова його [Т. Г. Шевченка] огнисті, серцю милі, Наче хвилі, Розлилися по землі (Мал., Віщий голос, 1961, 105).

2. Почати слізно благати, просити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 181.