ЗАКРІПА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКРІПА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., іст. Примушувати кого-небудь стати кріпаком. Вільні селяни не давали себе закріпачити без опору (Іст. середніх віків, 1955, 24); // Поневолювати, запроваджуючи кріпосне право. Роздумуючи про минуле України, він [О. С. Пушкін] картав царицю Катерину II за те, що вона закріпачила «вольную Малороссию» (Рильський, III, 1956, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 167.