ЗАКО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закоти́ти. Серед сивого відкритого простору темніє якась стеблина, мабуть, водорость, занесена під час приливу з Азова, або кураїна, закочена вітром зі степу (Гончар, II, 1959, 59); З-під арби підвівся Євген Вікторович Храпков і, діловито розставивши руки з закоченими рукавами, ступив назустріч (Ле, Міжгір’я, 1953, 217); Ще донедавна з уявою про письменника, поета зв’язувався образ або такого собі облизаного паничика, ..або екзальтованої панночки з закоченими вгору очима (Еллан, II, 1958, 159); // зако́чено, безос. присудк. сл. Одяг на ньому [рибалці] несвіжий: латаний-полатаний тільник, вилинялі з матроської роби штани, холоші яких закочено (Логв., Давні рани, 1961, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 162.