ЗАКОНОПОЛО́ЖЕННЯ, я, с.

1. Сформульована в законі (у 1 знач.) настанова, вказівка.

2. Закон (у 1 знач.) або сукупність законів, що стосуються певної ділянки суспільного життя. Всякий великий переворот ставить перед народом ясно не тільки використання існуючих, але й створення нових відповідних законоположень (Ленін, 26, 1951, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 157.