ЗАКЛЯ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до закля́сти́ 1, 2. Оповідав [дід] г яро такі скарби, які.. закляті так, що їх доткнутись не можна (Фр., VI, 1951, 184); А то був королевич заклятий: мати його закляла так, що як його хто покохає з дівчат у тій машкарі, то вона, тая машкара, зсунеться з нього; а як не покохає, то буде весь вік на ньому (Укр.. казки, 1951, 189); // закля́то, безос. присудк. сл. Їй [пісні] пролетіти треба забагато Шлагбаумів, рогаток і проваль. Завалено, застовплено, заклято Довжезну, серцем виміряну даль (Бажан, Роки, 1957, 283).

Закля́те ко́ло, рідко — те саме, що Зачаро́ване ко́ло (див. зачаро́ваний). Український театр вийшов-таки з заклятого кола балаганщини й гопаків і розцвітає чудовою, своєрідною, культурною квіткою (Вас., І, 1959, 371); Нена́че (мов і т. ін.) закля́тий — схожий на такого, що зазнав закляття. І всі регочуться, сміються, І всі танцюють. Тілько я, Неначе заклятий, дивлюся І нишком плачу, плачу я (Шевч., II, 1953, 238).

2. прикм. Такий, якого проклинають, засуджують, ненавидять; проклятий. Побив [троянців] багацько Турн заклятий,.. В крові так, мов в багні, бродив (Котл., І, 1952, 284); Смерть, смерть, смерть за все, що вважалося порушенням правил цього заклятого місця [Освенціма] (Хижняк, Тамара, 1959, 209); // Який не припиняється, не послаблюється, довго не проходить. Прощай, убогий Кос-Арале. Нудьгу заклятую мою Ти розважав-таки два літа. Спасибі, друже (Шевч., II, 1953, 207); Мій жереб — заклята нужда, Що віру в щастя підкосила… (Граб., І, 1959, 206); // Запеклий, затятий. [Карпо:] На коліна! Чуєш ти? (Орина стоїть нерухомо). От заклята, затялася, як той камінь. На коліна! (Собко, П’єси, 1958, 58); // Лютий, ненависний, непримиренний (про ворога). [Настя:] Коли в тобі ще живе українська душа.., свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем! На! (Н.-Лев., II, 1956, 456).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 151.