ЗАКЛЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАКЛЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.

1. Почати клекотати, клекотіти, з шумом кипіти; забулькати. Самовар спершу шипів, потім парував і заклекотів, так що не стало чуть, як дерчав маятник (Н.-Лев., III, 1956, 45); // Завирувати з клекотом, потекти (про воду). Маленька річечка, що так тихенько йшла, Заклекотіла, заревла І через греблю покотила (Греб., І, 1957, 70); Рано прийшла з гори весна, в долинах заклекотали, зашумували потоки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); Клацнули защіпки люка. За бортами заклекотіла в цистернах вода (Логв., Давні рани, 1961, 10).

2. перен. Почати проявлятися або діяти, відбуватися з великою силою і шумом. Ударять бубни кличем до весіль, І заклекоче коло танцюристе (Мал., Звенигора, 1959, 136); Бій заклекотів (Гонч., Вибр., 1959, 369); Заклекотів, захльостав станковий кулемет Калюжного (Кучер, Чорноморці, 1956, 351); // Починати дуже шуміти, нестримно виявляючи свої почуття. — Здоров був, батьку, вельможний пане сотнику! — заклекотіла громада (Кв.-Осн., II, 1956, 178); Село заклекотіло від таких вістей, і збентежений війт закрутився у цьому клекоті, мов та муха в окропі (Козл., Весн. шум, 1952, 49); // Почати швидко наростати, бурхливо виявлятися (про почуття). Радість і глухий протест ображеного самолюбства, змішані, заклекотіли (Кач., II, 1958, 396).

3. Почати хрипіти (про звуки в грудях, горлі). У грудях його щось заклекотіло, мов у казані (Кол., Терен.., 1959, 342); В горлі йому заклекотав смішок, та враз і перервався (Грим., Незакінч. роман, 1962, 304); // безос. В горлі у коня заклекотіло (Гончар, III, 1959, 88).

4. Почати кричати (про орлів, чорногузів). Заклекотали орли в степу (Н.-Лев., III, 1956, 307); Заклекотів запізнений бузько на сусідовій хаті (Фр., І, 1955, 66); Над луками закружляли чорногузи, пронеслися над селом, заклекотали (Томч., Готель.., 1960, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 146.