ЗАКИ́ДАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заки́дати. Дно скрізь видно; воно закидане круглуватим камінням (Н.-Лев., II, 1956, 416); По драбині видерся я на горище. Воно просторе, закидане старими сітками, морською травою, дровами та стружками (Збан., Мор. чайка, 1959, 31); Пишу похапцем, в Чернігові, закиданий всякими справами (Коцюб., III, 1955, 200); у знач. прикм. [Бабуся:] І дівчина з Чугайстром щосили Побігли до закиданої ями (Воронько, Казка.., 1957, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 141.