ЗАКАМА́РОК, рка, ч.

1. Куток, невелике місце поза чим-небудь, вузький прохід у чомусь і т. ін. Для певності вона ще раз обдивилася кожен закамарок у хаті (Коцюб., 1, 1955, 381); Вона оббігала вже всі хати по селу, всі закамарки і всі сади (Фр., IV, 1950, 340); Став [Северко] як укопаний посеред горища і тільки очима поводив по темних, заснованих павутинням, закамарках (Іщук, Вербівчани, 1961, 7).

2. Невеличке, тісне приміщення; маленька прибудова до чого-небудь. Там, біля голубника, є закамарок для харчів (Скл., Святослав, 1959, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 138.