ЗА́ЙВИЙ, а, е.

1. Який не використовується в даний момент; вільний (в 11 знач.). І Яремі дали коня Зайвого з обозу (Шевч., І, 1951, 116); [Іван:] А як трапиться у вас зайвий карбованець, ви й пришліть його мені (Крон., І, 1958,108); // Нічим не заповнений (про час). Всі, хто має хоч хвилиночку зайву, мерщій сунуть на улицю дихнути повітрям вільним, помилуватися світом ясним (Мирний, III, 1954, 258); // Надмірний. Він добре розумів, що той [Сеспель] роздав останній хліб не по дурості, а від зайвої доброти серця (Збан., Сеспель, 1961, 270); // у знач. ім. за́йве, вого, с. Те, що становить лишок. — Буде принаймні харч, та ще й зайве [гроші] зостанеться на прожиток (Н.-Лев., IV, 1956, 287).

2. Ще один до якоїсь кількості; додатковий. Сьогодні стрінемось… Ми станемо знайомі… Для вас це зайвий епізод, — Для мене ж день думок, турбот (Олесь, Вибр., 1958, 329); Кожен сам собі міркував так: краще зайвий день пересидіти в таких місцях.,, де можна буде врятуватися і зберегти останнє добро, що вціліло (Петл., Хотинці, 1949, 193).

◊ За́йвий рот див. рот.

3. Без якого можна обійтись. Чи не краще випустити зовсім сцену Люби з Крицьким в 1-му акті? .. Дехто з моїх критиків був тої думки, що сцена ся взагалі зайва (Л. Укр., V, 1956, 204); // Даремний, непотрібний. Надвечір наш батальйон вирушив у дорогу без зайвої метушні й галасу (Кол., На фронті.., 1959, 64); // Присутність якого не бажана. Матушка примітила, що третя людина зайва там, де зійдеться хлопець з дівчиною, встала й промовила: — Піду ж я в пасіку (Н.-Лев., III, 1956, 18); // у знач. ім. за́йве, вого, с. Те, що непотрібне. Щоб не набалакав Вадик у запалі зайвого, Друзь перебив його (Шовк., Людина.., 1962, 200).

◊ Без за́йвих слів (розмо́в) — не вдаючись у пояснення; негайно. Цар слова її обмислив, В думці все як слід обчислив І синів без зайвих слів Враз покликати авелів (Перв., Райдуга.., 1960, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 132.