ЗАЗНАВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., рідко з підрядним реченням,

1. Пізнавати на власному досвіді, переживати що-небудь, зустрічатися, стикатися з чимось. Всюди він бував, усюди зазнавав різних пригод (Фр., VIII, 1952, 358); З півдня древньоруська держава зазнавала постійних нападів кочівників (Іст. середніх віків, 1955, 43); — Але ж я зазнав і концтабору, ось погляньте на моє тіло (Ле, Право.., 1957, 236); // Відчувати, почувати що-небудь. Здавалось, він на протязі всього життя не зазнавав такого напрочуд ясного спокою, як зараз (Гончар, 111, 1959, 117); —Я теж зазнала великого розчарування в житті… (Вільде, Сестри.., 1958, 428); // тільки 3 ос. Під дією чого-небудь мати певні зміни у своєму складі. Відомо, що органічні речовини (білки, жири, вуглеводи та ін.), зазнаючи безперервного розпаду, виділяють енергію, потрібну для життєдіяльності (Наука.., 2, 1957,28).

◊ Зазнава́ти (зазна́ти) знева́ги див. знева́га; Зазнава́ти (зазна́ти) пора́зки (пора́зок) — бути переможеним (перев. у бою). Раніше, коли бувало полк ще зазнавав поразок, програючи окремі бої, Козаков звинувачував у цьому не когось іншого, а в першу чергу себе (Гончар, III, 1959, 432); Зазна́ти, почі́м ківш (пуд) ли́ха див. ли́хо.

2. розм. Знати, пам’ятати. Батька-матері і не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях (Вовчок, І, 1955, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 128.