ЗАЖЕ́ВРІТИ, іє, док.

1. Почати жевріти, горіти, тліти без полум’я. * Образно. Яскраві спалахи вечірньої зорі, здавалося, підпалили ліс, і він.. зажеврів велетенським вогнищем (Грим., Незакінч. роман, 1962, 3); Данило, витерши очі, випростав плечі, і в його очах зажеврів усім знайомий вогник (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 599).

2. Почати сяяти, виблискувати неяскравим світлом. Як впаде в Чорногорі Холодная роса. Як зажевріють зорі В глибоких небесах, Спішу, лечу до Ксені (Павл., Бистрина, 1959, 84); // перен. Засяяти, заблищати, виражаючи якісь почуття (про очі). — Дурна ти [наймичка]! — відказав Квасюк, знову підходячи до неї та заступаючи їй дорогу.. І його нахабні очі зажевріли, впиваючися в неї (Гр., II, 1963, 264).

3. перен. Заясніти, зачервоніти від сонячного і т. ін. світла. Небо на сході зажевріло (Руд., Вітер.., 1958, 44); // Виділитися червоним кольором. Ой, жаринами в саду Зажевріли вишні (Нагн., Вибр., 1957, 291); Розгорнули пакунок, і, мов вогнем живодайним, зажевріла Червона Зірка в скупому світлі каганчика (Ле, Мої листи, 1945, 50).

4. перен. Непомітно з’явитися, виникнути (про думки, почуття і т. ін.). Вона висловила думку, яка вже зажевріла в усіх серцях (Собко, Звич. життя, 1957, 270); Постріли з урвища зовсім припинились, і в грудях у Сахно зажевріла надія (Смолич, І, 1958, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 121.