ЗАДРИЖА́ТИ, жу́, жи́ш, док. Почати дрижати; затремтіти. Троянці з страху задрижали, І що робити, всі не знали (Котл., І, 1952, 87); Кінь зупинився, задрижав і захитався (Хотк., II, 1966, 139); // Задвигтіти, заколиватися (від гулу, струсу і т. ін.). Загримів чудовий оркестр, аж повітря задрижало (Н.-Лев., III, 1956, 134); Задрижали грубі стіни будинку, і могутній гук гарматного вистрілу потряс повітря (Фр., VI, 1951, 154); Сніжинка задрижала на верхній вії і одразу ж розтанула (Руд., Остання шабля, 1959, 53); // Зазву-чати, залунати уривчасто, нерівномірно (про голос, звук). — А ви теж білоруска? — поцікавилась вона, і голос її задрижав від несподіванки (Хижняк, Тамара, 1059, 172).

◊ Аж жи́жки́ задрижа́ли див. жи́жки́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 114.