ЗАДОВО́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до задовольни́ти 1, 2.

2. у знач. прикм. Який відчуває задоволення, вдоволений, задовольнився чим-небудь. Стрінуться [Мотря з Василем], походять поза кущами, побалакають.. і розійдуться задоволені обоє (Мирний, IV, 1955, 178); Я вже писав, що дуже задоволений з подорожі по морю (Коцюб., III, 1956, 347); Брянський був цілком задоволений своїми вусатими вихованцями (Гончар, III, 1959, 25);//Який виражає почуття задоволення. Своїм спокійним, веселим і задоволеним поглядом змірив Владко схвильовану до глибини постать брата (Фр., VI, 1951, 244); Помітивши задоволене обличчя головного інженера, він і собі дозволив посміхнутися (Шовк., Інженери, 1935, 242); П’єса скінчилась, і я чекав задоволених відзивів, похвал (Моє життя в мист., 1955, 49); Задоволений смішок.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 113.