ЗАДО́ВГИЙ, а, е.

1. Довший, ніж звичайно, потрібно і т. ін., або дуже довгий (про розмір, величину чого-небудь). Штани на нім задовгі так, що він мусив їх підкотити, аби не приступати ззаду зап’яткам (Март., Тв., 1954, 281); Хтось кінчає листа, бо вже й так задовгий, і комусь руки застигли пишучи (Л. Укр., V, 1956, 371); Довгий, може, дещо задовгий, породистий ніс [у Лялі] (Вільде, Повнол. діти, 1960, 12).

2. Який триває довше, ніж звичайно (про час). До матури маємо тут ще два повні місяці, бо іспит почнеться 27.7. Отже, бачите, що час дещо задовгий мені (Кол., Терен.., 1959, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 113.