Про УКРЛІТ.ORG

задирати

ЗАДИРА́ТИ1 , а́ю, а́єш, недок., ЗАДЕ́РТИ і ЗАДРА́ТИ, деру́, дере́ш, док., перех.

1. Підносити, піднімати вгору. Ворона літає, а дурень голову задирає (Укр.. присл.., 1955, 256); Гуска-мати, вигинаючи шию, пила воду, а їй наслідували гусенята, задираючи в небо ніжно-рожеві дзьобики (Шиян, Баланда, 1957, 80); Дурні телята.., задравши хвости, мчать наосліп, розкидаючи ратичками теплу грязюку (Тют., Вир, 1960, 35); Перший човен на середині річки високо задер з води гумового носа і закрутився на місці (Коз., Гарячі руки, 1960, 151); // Відгортати, заломлювати краї або частину чого-небудь (покрівлі, одягу і т. ін.). Буря задирала солом’яні стріхи.. і розкривала хати (Чорн., Потік.., 1956, 302); Мати не зважає. Вона задирає йому сорочку, і лункі удари сиплються Вустимкові на спину (Багмут, Опов., 1959, 13); // безос. Колись зелена залізна покрівля злущилася, ..бурею задрало один ріг угору, нікому було те полагодити (Мирний, IV, 1955, 16).

◊ Задира́ти (заде́рти, задра́ти) но́са (ніс, ки́рпу, го́лову) — ставати чванливим, гонористим; зазнаватися. — Це [стінгазета] для того, хлопці, щоб далі такого не траплялося. Щоб голова носа не задирав (Кучер, Трудна любов, 1960, 370); Посесор, вважаючи на себе як на пана, задер вгору кирпу проти попа (Н.-Лев., II, 1956, 211); — Дам тебе за князя чи за графа, за багатиря всесвітнього! —А панночка й голову задерла, і виступає так, наче вже вона княгиня (Вовчок, І, 1955, 107); Заде́рти (задра́ти) но́ги див. нога́.

2. Робити, утворювати задирку (на дереві, пальцях руки і т. ін.). Старий тесляр показує йому, як брати стружку, як держати рубанок, яке випустить жило́, щоб не заїдав, не рвав, не задирав дерева (Горд., II, 1959, 271).

ЗАДИРА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ЗАДЕ́РТИ і ЗАДРА́ТИ, деру́, дере́ш, док., перех. Загризати на смерть, умертвляти (про хижаків). От ведмідь і каже: —Знаєте що, панове? Лев щодня задирає нас не менше як по десять штук,.. а з’їда він мало (Укр.. казки, 1951, 55): З пустої пригоди вовк задрав вівцю (Номис, 1864, 13210).

ЗАДИРА́ТИ3, а́ю, а́єш, недок., перех., розм. Чіпляючись до кого-небудь, заводити сварку, ображати. Тільки уранці він очі розкислить, то вже й почав зачіпати та задирати її [жінку] (Вовчок, І, 1955, 286); Козаки почали задирати поляків словами (Панч, Гомон. Україна, 1.954, 340).

ЗАДИРА́ТИ4, а́ю, а́єш, недок., ЗАДЕ́РТИ, деру́, дере́ш, док., перех. і неперех., розм., рідко. Заспівувати високим, гучним голосом. [Соцький:] Щастє [щастя] ваше, що урядник тепер гостює у прикажчика, а то він би вам задав!.. Там і стражників частують; пісень таких забористих задирають, що аж!.. (Кроп., IV, 1959, 293); // Почати деркати. Як деркач котрого году задере поперед перепілки, то сіно буде дороге (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 109.

вгору