ЗАГІ́НЕ́ЦЬ, і́нця́, ч. Зменш. до загі́н1. Добрий жнець не питається, чи широкий загінець (Номис, 1864, № 7356); Попри вузькі загінці мужицького жита пішла їмость [попадя] аж до лісу (Март., Тв., 1954, 460); Загінець для телят.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 77.