ЗАГРЮКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАГРЮКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., чим, у що. Підсил. до загрю́кати. Розсердиться — так загрюкоче [Віктор] дверми — Летить штукатурка із стін! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 239); Священик щосили загрюкотів у залізні церковні двері. Але їх було зсередини замкнуто (Донч., III, 1956, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 96.