ЗАГРУБІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до загрубі́ти. В довгому піджаці, в мужичих чоботях, з загрубілими мозолястими руками він дуже нагадував якого-небудь діда-пасічника (Вас., І, 1959, 141); Загрубілий від давності й зажовклий папір. Перша сторінка замацана руками численних читачів (Ле, В снопі.., 1960, 9).

2. у знач. прикм., перен. Який став грубим, байдужим. Ось непомітно ці дещо загрубілі, занедбані, овіяні бойовими димами, вже не раз обстріляні люди почали готуватися до приходу дівчини (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 95.