ЗАГОВО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заговори́ти 3. Він [солдат] почував себе заговореним від смерті й надсильним (Довж., І, 1958, 300); Не допомагало [Охрімові] зілля, викопане до схід сонця, освячене росами, заговорене шептухами (Речм., Весн. грози, 1961, 4); Дід щовесни і щоосені шукає клад,.. та ніяк не може на нього натрапити — клад заговорений (Бурл., Напередодні, 1956, 306).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 82.