ЗАГНИВА́ТИ, недок., ЗАГНИ́ТИ і ЗАГНИ́СТИ́, иє́, док.

1. Піддаватися гниттю, розкладатися. В умовах надмірної вологості картопля й овочі загнивають від посиленого розвитку хвороб (Колг. Укр., 9, 1956, 41); Восени риштування поливалось дощами, цілу зиму лежав на ньому сніг, дошки посіріли, де-не-де почали навіть загнивати (Шовк., Інженери, 1956, 51); Де боляче — до рани ляпіс! Не загниє (Еллан, І, 1958, 280); // Втрачати свіжість води через гниючі рослини (про водоймище). Невже хай дурно стоїть та загниває ставок? (Донч., І, 1956, 59).

2. перен. Впадати в стан розкладу, деградації; розкладатися, занепадати. Пророкування Леніна, як завше, вірне: капіталізм загниває (Тич., III, 1957, 6); Зв’язане з віджилим свій вік буржуазним ладом мистецтво повністю поділяє його долю, воно загниває й деградує (Ком. Укр., 9, 1963, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 81.