ЗАГА́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАГАДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. розм. Те саме, що зами́слюватися. Хоч би сім’я..! А то сам, як палець.. Часто Максим, загадуючись над своїм бурлацьким життям, отак думав (Мирний, І, 1949, 233); Ти погасла, ясна зоре! Став я мовчки, загадався… Не гадалось… В темне море Без весельця сам подався (Граб., 1. 1959, 349); Про що вона загадалася? (Досв., Вибр., 1959, 29); * Образно. Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить (Стар., Вибр., 1959, 7).

2. тільки недок. Пас. до зага́дувати 2, 3.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 66.