ЗАГА́ДУВАННЯ, я, с.

1. Дія за знач. зага́дувати. Пізніше корила [Любов Прохорівна] себе за ці рецидиви старих залишків віри у сни, в загадування на щастя (Ле, Міжгір’я, 1953, 399); Валують собаки, скрізь по селу чути владне, горлате загадування: — На роботу! На роботу! Занесло залізницю! (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 48).

2. Завдання, наказ, розпорядження. Ходить [Уляна] на роботу без загадування (Кучер, Прощай.., 1957, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 66.