ЗА́ГАД, у, ч.,розм., рідко. Завдання, наказ, розпорядення. Живе та баба з паннами в будинкові, так пильнує, так робить: і сама повимітає, без загаду поприбирає, й постіль усім постеле (Вас., II, 1959, 428); Де не взялись у дверях замасковані карлики, що жваво виконують усі загади [Форкіади] (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 66.