ЗАВІ́ДУВАННЯ, я, с. Дія за знач. заві́дувати. Вони прикидали, кого призначити бригадирами, намічали ланкових, підшукували чоловіка на завідування господарством (Скл., Хазяїни, 1948, 77); [Аркадій:] Я вирішив Платона з завідування зняти і залишити просто хірургом (Корн., І, 1955, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 50.