ЗАВЧАСУ́, присл.,розм. Те саме, що завча́сно. Оксана з дев’яти років навчилася недоїдати, недопивати. Стан її, зрощений на самій картоплі, у важкій праці, завчасу витягся, неначе те зілля без сонця, й похилився (Л. Янов., І, 1959, 32); Слід було подумати й про таку просту річ, як камінь і щебінь, замовити завчасу транспорт (Дмит., Наречена, 1959, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 63.