Про УКРЛІТ.ORG

завирувати

ЗАВИРУВА́ТИ, у́є, док.

1. Почати вирувати, утворювати вир. Від Дніпра зривався й усе дужчав вітер, біля самих ніг Святослава.. завирувала, вдарила хвилею вода (Скл., Святослав, 1959, 295); // безос. Лило як з відра..; через кілька хвилин налилися озерця, потім озера, потекли струмочки, потім завирувало, закрутилося на вулицях, канави виповнило водою (Збан., Сеспель, 1961, 445); * Образно. В голові завирували думки (Ле, Міжгір’я, 1953, 72).

2. перен. Почати бурхливо рухатися великою масою. Завирував святковий людський потік по широких вулицях орденоносної столиці [Києва] (Рад. Укр., 13.V 1959, 1);// Почати проявляти збудження, неспокій і т. ін. швидкими рухами, криками. Зал завирував такими оваціями, які й не снились ніколи найвидатнішим артистам (Довж., І, 1958, 496); // Почати буяти, виявлятися на повну силу. В артільному дворі життя завирувало (Чорн., Потік.., 1956, 293); У книгу поклади Живий листок… Як завирує Весна, — його знайди (Мас., Срібна дорога, 1946, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 47.

вгору