Про УКРЛІТ.ORG

завинити

ЗАВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док.

1. Зробити прикрість, шкоду кому-небудь, стати, бути винним перед ким-небудь; провинитися. За що мене в пута скували? ..Кому я і чим завинив? Чи тим, що народ свій любив? (Фр., X, 1954, 26); Юзі було так гірко, немов вона була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Л. Укр., III, 1952, 635); — А де… Уляна? — червоніючи, запитав Іван. Старі мовчали. Завинили ж перед цим солдатом-— силою випхали дівку заміж (Збан., Любов, 1957, 9); * У порівн. — Став неговіркий [Іван]. А при зустрічі зо мною — опускав очі, ніби завинив у чомусь (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 40).

2. перен. Бути, стати причиною чого-небудь, спричинитися до чогось. — Ці злодії не є витвором села. Тут передовсім завинила близькість великих міст, де є злодії (Март., Тв., 1954, 288).

3. кому. Заборгувати, бути в боргу перед ким-небудь. — Він харчувався в мене два місяці та й завинив мені три корони (Март., Тв., 1954, 194); — Ви мій боржник. Я стягну з вас те, що ви мені завинили (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 47.

вгору