ЗАВИ́ДНИЙ, а, е. Який викликає заздрість, вартий заздрості. [Микола:] Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бійсь, полюбиться (Котл., II, 1953, 35); Для них [учнів] капітан Дорошенко людина завидної долі, їм подобається його незвичайний фах (Гончар, Тронка, 1963, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 47.